21 січня в моєму житті і в житті Центру сталася дуже важлива, приємна, хвилююча подія. Та перш за все - прошу вибачення за таке запізнення зі звітуванням, вдячностями: цілий тиждень вже пройшов, а я все мовчала. Але не мовчала моя душа. 

Вона, піднесена натхненням, прагне творити багато добра. Знаєте, чому?=)

Бо мені пощастило познайомитися зі справжніми Сестрами. З Сестрами Тельнюк. З їхньою міцною командою. А найголовніше - відкритою до нового та щирого...

Наслідком цього знайомства (в Запоріжжі) стала акція на концерті Сестер у Молодому театрі. По-перше, ми змогли зібрати 2 269 гривень (ця сума покладена на розрахунковий рахунок громадської організації, і як тільки вона буде витрачена - я напишу про це) - дякуючи продажу дисків та футболок. По-друге, про Центр "Іван" дізналося багато нових людей (а це - СПОДІВАЮСЯ - потенційні благодійники). По-третє, знову ж таки, завдяки сприянню команди Сестер, я зустрілася з пані Ющенко, і наслідком нашої розмови стало (найголовніше, як на мене) знайомство та обговорення можливої підтримки діяльності дитячого реабілітаційного центру "Іван". По-четверте, відчуття надійної підтримки та бажання створити добро - від Сестер, від Назара, від Олі й Тані; від мого хлопця Влада - аж замилуваласся його старанням, таким сердечним, чоловічим бажанням допомогти; від усих тих, хто дарував свої посмішки та аплодисменти, сльози та сміх, питання та побажання... 

І - безліч, безліч, безліч вражень від музики Галі та Лесі... Досі як зачарована.) Як так може бути: слухаєш, здавалося б, мелодію, слова, а уява малює картини, кожну ноту наче на дотик, на запах відчуваєш... Як цікаво... Я щаслива з того, що знайома з Сестрами Тельнюк і отримала можливість доторкнутися до такого тонкого, променистого, сяйливого мистецтва - пісня...

Поняття "Сестри" - мені воно дуже близьке. Бо в мене є молодший братик, двоюрідна сестричка. Це - найдорожче, найтепліше... Я хочу щоб вони росли щасливими і творили, жили у творчості, а не у матеріальних проблемах. Особливо це стосується Вані: у нього дитячий церебральний параліч. Це зараз він проводить вечори вдома, бо маленький ще. А коли підросте - прийде черга самостійності. Але суспільство - взяти б навіть громаду Запоріжжя - чи зможе воно прийняти Ваню і тисячі таких, як він - з обмеженими можливостями здоров'я? Наразі - ні, бо навіть з під'їзду людина, що має, наприклад, вади руху, комфортно, тобто - тримаючись за поручень, вийти не зможе. Бо поручнів, пандусів у місті (навіть у центрі) нема. Вихід закрито. Так, ми різні. В той же час - ми РІВНІ, і маємо рівні права на життя. Ми, Центр "Іван" та громадська організація "Людям потрбні люди" - сприяємо цьому. І безмежно раді, що знайшли підтримку в особі Сестер Тельнюк. І дуже-дуже сподіваємося (і робимо усе можливе) щоб наша робота, наші мрії та їдеї якомога скоріше принесли реальні результати.

Приєднуйся!!!

Tags: акція, вдячність, сестри Тельнюк
Current Location: Запоріжжя. Вдома.
Current Mood: піднесений
Current Music: Harlem... =)